“ Особистісно-орієнтоване навчання на уроках зарубіжної літератури”.

“ Особистісно-орієнтоване навчання на уроках

зарубіжної  літератури”.

      Добре вчити дитину, яка тягнеться до вас, як соняшник до сонця. Щоб не перервати цей ланцюжок довір’я, маємо утверджувати в своїх стосунках із учнями людську гідність кожної дитини незалежно від того, які в неї навчальні успіхи, а отже, бачити спочатку людину, а потім уже учня. Особистісно-орієнтоване спілкування на уроці - стрижень стимулювання навчальної праці, воно не може бути зорієнтоване на абстрактного школяра. Його мета - врахування не тільки актуальних потреб саме даного віку, а й якнайповніша відповідність спілкування розмаїттю індивідуальностей конкретного класу.

        Які ж актуальні потреби дитини маємо задовольнити в навчальній діяльності? У Плутарха читаємо: “ Розум дитини - не посудина, яку слід заповнити, а смолоскип, який треба запалити.” Теперішня освіта, зокрема її методична основа, потребують саме такого спрямування. Адже не насиченням дитячої свідомості надвеликою кількістю фактів чи теоретичних постулатів досягнемо справжньої мети, а лише внутрішнім прагненням учня вирости до Особистості.

       Гуманні стосунки на будь-якому уроці і поза ним мають утверджувати людську гідність кожного учня, здібного і нездібного, відвертати страх перед покаранням, залежність від настрою вчителя. Якщо на уроці створюються такі стосунки, діти не бояться висловити своє ставлення, яке може не збігатися з думкою більшості й навіть вчителя, реалізують своє право бути мислячою особистістю.

       Турбота про емоційне благополуччя дитини на уроці аж ніяк не знецінює таких найнеобхідніших умов навчального спілкування, як довільність дій, зосередженність уваги, вольові зусилля в досягненні найкращих результатів. Тому  в процесі уроку, коли відбувається перехід до вивчення головного і виникає потреба загострити увагу, учитель використовує в своєму мовленні логічну паузу, логічний наголос, виразний жест, вольове забарвлення голосу, зовнішні опори, що фіксують “маршрут” його думки, а для дітей - це умова збереження довільної уваги.

     Важливо, щоб розумна вимогливість на уроці поєднувались з неоціненною рисою гуманного вчителя, умінням не пропустити момент, коли дитині особливо потрібні допомога і увага. Наприклад: оточити увагою учня, який прийшов після хвороби; вчасно помітити засмучену дитину, якій у сім’ї важко; допомогти учню, який сам не може подолати труднощі...

    Серед багатьох умов, які позитивно впливають на взаєморозуміння між учителем і учнями, є вміння вчителя відчувати душевний стан учня в момент розмови.

       Антуан де Сент-Екзюпері зазначав, що всі дорослі були спочатку дітьми, тільки мало хто з них про це пам’ятає І справді, як часто не вистачає дорослим спогадів власного дитинства, щоб на хвилинку стати на місце дитини, розібратись у мотивах її вчинку, з розумінням поставитися до тих випадків, коли учень ніяк не може збагнути очевидного.

       Неодмінна умова особистісно-орієнтованого спілкування вчителя з учнями - вміння володіти словом.

     На своїх уроках звертаю увагу на точність, доступність, однозначність запитань. Це незамінні, але недостатні характеристики педагогічного мовлення.                 Без емоційно-стимулюючого впливу слова не можна створити на уроці сприятливий клімат, викликати інтелектуальні почуття: захоплення, сумнів, очікування нового. Але найголовніше, на мою думку, щоб учитель враховував внутрішній стан дитини.

    Виступаючи з доповіддю в Інституті соціальної педагогіки, Януш Корчак продемонстрував відзняте на кіноплівку в рентгенівському кабінеті серце дитини, яка злякалась нової обстановки. Присутні побачили на екрані, як прискорено забилося серце малої дттини. І тоді відомий педіатр і педагог звернувся до всіх зі словами: “ Дивіться і запам’ятовуйте. Тоді, коли гніваєтесь і коли втомились, коли діти стають нестерпними, виводять вас із себе, коли    ви сердитесь і кричите, коли ви в нападі гніву хочете покарати, згадайте, як  виглядає і як реагує серце дитини.” ( Корчак Я., як любити дітей. - К., 1976. - с. 9.).

     Ось чому, про щоб не говорив учитель з дітьми на уроці, він має знаходити найточніше і найсправедливіше слово. Прикро, коли такі вагомі слова, як сором, совість, честь, вдячність, вживаються часто недоречно. Наприклад, учитель обурено говорить малюкові: “ Який сором! Ганьба! Ти знову забув, що треба відступити дві клітинки!”; “ Безсовістний, скільки разів повторювати, що так не можна букви з’єднувати!” Втрачається виховний зміст цих слів, їхня стимулююча сила, справедливий докір, розумна думка губиться в потоці зайвих і порожніх фраз.

       Придивіться, як економно й точно знаходить шлях учитель-майстер: доречна пауза, виразне мовлення, точний жест, незвична  інтонація, гумор, набагато сильніше підкреслюють важливість сказаного. На жаль, багато вчителів, цінуючи гумор взагалі, вважає його зовсім зайвим у стосунках із дітьми, особливо під час уроку. Насправді маленькі діти дуже добре сприймають і відгукуються на дотепніий жарт, м’яку іронію. Адже важливо, щоб вони не принижували особистість.

Зіставимо типові ознаки різних стилів спілкування вчителів:

 

Авторитарний	Особистісно-орієнтований
Завдання уроку повідомляє прямо, чітко, економно; нехтує думкою класу.	Завдання уроку визначає через діалог з класом, заохочує вияв особистісного ставлення учнів до виконуваної роботи. Схильний приймати варіативні рішення.
Перебиває висловлювання дітей; часто вживає вирази: “Не запитуйте, я зараз все поясню...”; “Робіть тільки так, як я сказала”.	У будь-яких ситуаціях зберігає особисту гідність учня.
Схильний приймати єдино правильне рішення.	Дозволяє дітям підходити до себе для одержання додаткових матеріалів, завдань.
“ Останнє” слово залишає за собою; шукає причини невдачі в учнях.	Шукає причину непорозуміння з учнями в своїх діях.

                            

      Найголовніше в особистісно-орієнтованому навчанні - постать педагога.Там, де така передача має місце, то і є особистісно-орієнтоване навчання.

За особистісно-орієнтоване навчання обох учасників навчально-виховного процесу об’єднує пізнавальний інтерес. Учитель і учень прагнуть нових знань, які служать їм матеріалом для побудови свого “я”, своєї особистості.

     Отже, головне завдання вчителя полягає в тому, щоб перекласти свою індивідуальність на мову педагогічного спілкування, в основі якого рівноправні суб’єкт-суб’єктні стосунки з учнем, а не суб’єкт-об’єктні.

         Увесь навчальний матеріал, більше того - весь навчальний процес мусить бути персоналізований (психологізований). Для цього вчителю потрібно знайти такі форми, такі способи його організації, які апелювали б до власного досвіду учня, активізували б його емоційну, інтелектуальну сфери, підключали їх до процесу пізнання. Щоб той не відсижував урок, а відчував свою власну причетність до всього, що відбувається на ньому, і навчальний матеріал прилучав до власного почуттєвого досвіду.

           Тож завдання вчителя-словесника полягає в тому, щоб знайти такі способи і прийоми проведення уроку, які б спонукали учнів разом з ним аналізувати й оцінювати твір, тобто переаналізувати його.

           Традиційний урок для цього не підходить. На ньому учні отримують готову характеристику  твору ( від учителя, з підручника і т. ін.), яку запам’ятовують. Вивчене в такому разі не набуває для них особистісного змісту і цінності, залишається на узбіччі  їхнього духовного досвіду.

       Над розробкою нестандартних уроків я працювала 9 років. Коли ми аналізуємо з учнями на уроці образ Радіона Розкольнікова, з роману “Злочин і кара”  Ф. Достоєвського, урок проводимо у вигляді суду над героєм. Учні розподіляються на свідків обвинувачення і захисту, висловлюють свої думки щодо вчинків героя. Кожен учень старанно готується до уроку, продумує свій виступ на суді. Ролі прокурора та адвоката отримують сильні учні, їх промови більш об’ємні і потребують серйозної підготовки, від їх виступу залежить, який вердикт винесуть присяжні. Це не тільки серйозна літературна, текстова підготовка, але й спроба для учнів виконання соціальних ролей, на що сучасна педагогіка звертає особливу увагу.

        Нестандартним також є урок позакласного читання в 6 класі за темою “Байки”. Цей урок ми проводимо у вигляді подорожі до країни Байок. Діти подорожують по країнах і в часі: від Езопа до сучасних байкарів. Про кожного байкаря нам розповідають літературні консультанти, а самі байки учні читають напам’ять, інсценізують, слухають в грамзапису.

    Широко використовую в роботі поетичну творчість учнів. Як правило, пропоную всім дітям написати вірш на певну тему, більшості учнів це не зовсім вдається, але за допомогою вчителя вони пишуть коротенький вірш, і головне тут дати дитині змогу відчути себе Особистістю. Пропоную декілька віршів учнів на тему “Осінь”.

               *****

Птиц уже не слышно боле,

Листья желты и красны.

Теплый лучик солнца в поле

Будем ждать мы до весны.

*****

     Полон день тепла и света,

Время это - бабье лето.

                                                        Пролетает паутинка,

Это - осени снежинка.

                                                                

  “ Осень”

Смывает осень краски лета,                                    Люблю пору, когда деревья,

А в поднебесье журавли                                          Снимая листья из ветвей,

Кричат о том, что песня спета                                Укроют ровным слоем землю

И что остаться не смогли.                                        В багряно-желтый цвет огней.

Люблю, когда приходит осень,                               Стучит в окно осенний ветер

Люблю, когда лежат снега.                                       И говорит как будто мне -

Люблю, когда она приносит                                     “ Не вся же радость только в лете,

Дождей осенних жемчуга.                                          Она горит в осенне дне.”

        Ефективною формою персоналізації навчального процесу вважаю інсценізації літературних текстів.Вони дають змогу поєднувати різні види дитячої творчості, сприяють повнішому розкриттю індивідуальності учня, збагачують гаму його почуттів,  внутрішній емоційний досвід, В своїй роботі я використовую інсценізацію як на уроці, так  і в позаурочний час. На уроках щороку в 6 класі інсценізуємо байки І. Крилова, Румі, Лафонтена, в 5 класі діти із задоволенням готують  уривки з казок народів світу, в 8 класі найулюбленіший твір для  інсценізації “Ромео та Джул’єта” В. Шекспіра, в 9 класі - уривки з “ Євгенія Онєгіна” О. Пушкіна, “Мертвих душ” М.Гоголя. В межах тижня зарубіжної літератури інсценуємо цілі казки.  Діти отримують не тільки емоційне задоволення, але й впевненість в собі, в своїх здібностях. Це також один із засобів формування інтересу до зарубіжної літератури як навчальної дисципліни.

      Осибистітсність сприйняття навчального матеріалу забезпечується участю в уроці всіх учнів, зокрема роботою літературно-дослідницьких груп. Мною широко залучаються до провекдення уроків учні-асистенти, які готують різні довідки, історичного, бюіографічного, літературознавчого характеру, підбирають ілюстративний матерівал, коментують його. Урок, на якому учень чи учні виконують роль асистента, завжди викликає посилену увагу класу: кожен приміряє цю роль на себе. І зміст, і форма його проведення не залишають нікого байдужими, що забезпечує особистісне сприйняття навчального матеріалу.

      Ще одна важлива риса особистісно-орієнтованого навчання - використання дидактичного матеріалу творчого характеру. Це заповнення різноманітних таблиць (додаток № 1), розв’язування кросвордів за текстами літературних творів (додаток № 2), складання схеми-харатеристики головних героїв та інше. Ці види роботи подобаються учням усих класів. Особливо хочеться звернути увагу на опитування учнів за певною темою з використанням тестів. Такий вид опитування не викликє у дітей страху, варіанти відповідей допомагають їм згадати правильну відповідь, навіть якщо вони дуже хвилюються (додаток № 3).

Складові особистісно-орієнтованого навчання

(пам’ятка вчителю)

*  Особистісно-орієнтований підхід у навчанні грунтується на сприйняті індивідуальності, самоцінності дитини як носія суб’єктивного досвіду, який у нього складається з перших днів його життя. Учень має право на особистісний шлях розвитку, вибір засобів навчальної діяльності у межах її цілей.

* Вчитель, ставлячись до учня як до особистості, надає йому змогу саморозвиватися та самореалізуватися, враховує його можливості, особливості, здібності. Взаємодія між ними має будуватись на основі єдності позицій, бажань, а не вимушеного спілкування.

* Завдання вчителя полягає передусім у тому, щоб максимально активізувати внутрішні ресурси своїх вихованців, щоб вони самі могли успішно упоратися з різноманітними навчальними, а в подальшому - виробничими проблемами. Їх слід навчити на оптимальному рівні проявляти свій інтелектуально-вольовий і моральний потенціал.

* Особистість педагога лишепередумова формування вихованця. Трансляція його позитивних якостей відбувається лише тоді, коли він, встановлюючи зв’язки з дітьми, створює і збагачує їхній досвід емоційних переживань.

* Якщо учитель ставитиметься до учня без справжнього інтересу і поваги, у того не буде жодних підстав сприймати себе як особистість.

* Щоб зрозуміти учня, його думки, почуття, вчинки, треба брати емоційну участь у взаєминах з ним, навчитись відчувати до нього постійний інтерес, не бути безпристрасним арбітром.

* Учителю, форми і способи діяльності якого статичні, не змінюються від уроку до уроку, сьогодні нічого робити в класі.

* Якщо учень не сприймає ваших дій (способів впливу) щодо нього, то це означає лише одне: ці дії не відповідають його особистісним особливостям. 

* Якщо вам потрібно висловити зауваження учневі, то зробити це слід дружелюбно і з повагою до нього. Ваше несхвалення його поведінкової ситуації втратить негативний ефект. 

* Якщо виник конфлікт з учнем, не шукайте способів будь-що утвердити свою правоту. Віднаходьте взаємоприйнятні шляхи його розв’язання.

* У батьках своїх учнів вчитель вбачає однодумців і спільників. Добитись професійного успіху він може лише узгоджуючи свої дії з ними.